Едвін Ратш та Інженерія Емпатії

Від золотих копалень і гіківських холіварів до амбітної мети — 8 мільярдів почутих сердець

Дослідження життя творця Емпатійних кіл

Едвін Ратш (Edwin Rutsch) — не академічний психотерапевт у строгому костюмі. Він — каліфорнійський хіппі з мізками IT-інженера та безстрашністю військового кореспондента. Його життя — це історія про те, як людина шукала одну-єдину деталь, якої бракує людству, і, знайшовши її, вирішила безкоштовно роздати всьому світу.

Він винайшов майже математичний формат «Емпатійні кола» (Empathy Circle). І щоб зрозуміти, як емпатія перетворилася з абстрактного психологічного терміна на прикладну технологію, здатну зупиняти вуличні бої та зцілювати нації, нам потрібно подивитися на життя людини, яка все це сконструювала.

Етап 1. Блукач, хіппі та гік (1962–1990-ті)

Едвін народився у 1962 році в Клівленді (штат Огайо), але виріс у Каліфорнії. У дитинстві він зачитувався Джеком Лондоном і на повному серйозі заявляв батькам, що коли виросте, поїде на Аляску ставити капкани на хутрового звіра. Едвін з дитинства страждав на тяжку дислексію. Школа була для нього пеклом. Саме тому він покинув класичне навчання й обрав «навчання через життя».

Його молодість читається як пригодницький роман. Це були 10 років безперервних мандрів. Він працював на золотих копальнях у горах Сьєрра-Невади, збирав фрукти під палючим сонцем Австралії, був портовим вантажником у Гамбурзі, санітаром у лікарні Нової Зеландії. На Філіппінах він навіть випадково знявся в масовці культового фільму Френсіса Форда Копполи «Апокаліпсис сьогодні» (грав американського солдата).

Але найважливіший духовний досвід він отримав, коли цілий рік пропрацював у легендарному Інституті Есален (Esalen Institute) у Біг-Сурі — Мекці американських хіппі та центрі розвитку людського потенціалу. Там він практикував медитації, екстатичні танці та спостерігав за тим, як люди намагаються знайти внутрішній спокій.

Проте в 1990-х роках цей вільний мандрівник робить різкий поворот. Він повертається до США, осідає в Кремнієвій долині і несподівано стає... успішним IT-фахівцем. І це був не просто випадковий заробіток у новій модній сфері. Едвін влучив у дуже конкретний момент комп’ютерної революції: персональні комп’ютери вже масово входили в офіси й домівки, але для звичайної людини ринок IBM-сумісних “клонів” залишався хаотичним і непрозорим.

«Я був президентом групи користувачів Windows NT. На роботі я постійно вступав у люті, до хрипоти, суперечки із системними адміністраторами на тему „Windows NT проти Unix". Це були справжні релігійні війни. Ніхто нікого не чув, кожен просто чекав своєї черги, щоб вдарити аргументом».

Саме цей досвід участі в токсичних гіківських «холіварах» посіяв у ньому зерно сумніву. Він бачив, як комп'ютери ідеально з'єднують машини в мережі, але люди за цими машинами залишаються абсолютно роз'єднаними. Технології не давали відповідей на питання про людський біль.

Важлива деталь: бізнес, а згодом і успішні інвестиції в нерухомість в районі затоки Сан-Франциско, дали Едвіну найголовніше — фінансову незалежність. Він заробив достатньо, щоб більше не думати про виживання. Тому надалі вирішив витратити свій час і гроші на соціальний активізм та пошук відповідей на важливі питання.

Етап 2. Камера як пошук цінностей (1990-ті–2007)

Наприкінці 1990-х інтереси Едвіна поступово зміщуються до мистецтва й дослідження людських цінностей. Він запускає серію документально-інтерв’ювальних проєктів, у яких відеокамера стає для нього способом знайомитися з незнайомими людьми та розмовляти з ними про натхнення, співпереживання, свободу, справедливість і сенс життя.

Разом із колегою Джоан Куенц він створює проєкт «Натхнення/мистецтво жити чорним | TAOLB — The Art of Living Black». Вони беруть інтерв'ю у 45 афроамериканських художників. Едвін не питав їх про техніку малювання, він питав: «У чому джерело вашого натхнення?». Він просто мовчав і давав їм безпечний простір для розповідей про расові перепони, вигорання та творчість. Він вперше відчув магію простого слухання. Більшість відео досі є у нього на youtube-каналі.

У 2006 році він запускає новий проєкт-виклик, інтернет-соціальний рух progressivespirit.com. «Що таке progressive цінності?». Едвін ходить вулицями, мітингами та конференціями, запитуючи понад 250 людей: «Яка цінність є найголовнішою для людства? Що може вирішити наші конфлікти?»

В американському контексті тих років «progressive» — це не стільки «сучасний/передовий», скільки: гуманістично-ліво-ліберальний, соціально справедливий, антивоєнний, про-екологічний, про-емпатичний, анти-корпоративний погляд на суспільство. Тобто це цілий ідеологічний кластер. У 2000-х після Буша це був дуже активний термін всередині американських рухів, це стійке словосполучення, впізнаване для своєї аудиторії.

Люди називали сотні різних слів: любов, свобода, справедливість, рівність. Едвін монтував ці відео, переглядав їх ночами. Він не міг знайти єдиний корінь. Все здавалося важливим, але жодне слово не було універсальним ключем.

Того ж року Барак Обама виголошує свою передвиборчу промову, заявляючи, що проблема Америки — це «дефіцит емпатії».

Етап 3. Інженерія емпатії (2008–2011)

Едвін реєструє домен CultureOfEmpathy.com і перетворює його на найбільшу у світі «Вікіпедію емпатії» та соціальний рух. Він масово бере інтерв'ю в експертів — записує понад 300 розмов із нейробіологами, психологами та миротворцями.

У 2009 році він вивчає спадщину Карла Роджерса (творця клієнт-центрованої терапії) та Ненасильницьке спілкування (ННС) Маршалла Розенберга. Едвін ніколи не зустрічався з Розенбергом особисто, бо той уже хворів і відходив від публічної діяльності, але запускає серію відеоінтерв’ю Interviews About Empathy, де годинами розмовляє з провідними викладачами Ненасильницького спілкування з BayNVC — Мікі Каштан, Інбал Каштан, Джоном Кінйоном, Кіт Міллер, Ореном Софером та іншими (й все викладає публічно в інтернеті).

Його цікавить уже не стільки сама техніка ННС, скільки глибше питання про те, що насправді відбувається між людьми в момент справжнього емпатичного контакту. Едвін швидко помічає головну проблему ННС: проста в теорії, вона виявляється не такою простою для людини, яка зараз опинилася в конфлікті. Щоб користуватися ННС, треба вміти розрізняти свої почуття, бачити за ними потреби й не скочуватися в звичні звинувачення прямо посеред напруги.

Далі записує окремий цикл розмов із Домініком Бартером — творцем практики Відновних кіл (Restorative circles) у бразильських фавелах. У 2010 році Бартер розробив та координував проєкт «Відновлення діалогу» для Міністерства освіти штату Ріо з подальшою адаптацією системи відновного правосуддя у виправних закладах для неповнолітніх громадян. Він впровадив програму медіації для превентивних підрозділів поліції, після чого був запрошений до Постійної групи з примирення та вирішення конфліктів у Верховному суді Ріо у ролі експерта і радника.

Маршалл Розенберг створив сам принцип. А Едвін Ратш почав думати, як зробити його простішим і доступнішим для звичайних людей.

З кожним новим інтерв’ю для «Culture Of Empathy» Едвін помічає дивну річ: усі його співрозмовники говорять про емпатію як про щось життєво необхідне, але пояснюють її зовсім по-різному. У психологів — одна мова, у тренерів ННС — інша, у медіаторів — третя. За одним і тим самим словом ховається десяток несхожих практик, і для звичайної людини це знову перетворюється на туманну теорію. Слово одне — empathy, а практичного єдиного алгоритму немає.

Спочатку Едвін створює простори для спілкування — назвав «Емпатійні кафе» Empathy Cafes (cultureofempathy.com/Meetings.htm): раз на місяць збирати людей у неформальній, дружній атмосфері, де вони могли б ділитися історіями та слухати одне одного. Перші зустрічі проходили в районі Rockridge, Oakland в Каліфорнії та були побудовані за схемою — спочатку спікер, а потім обговорення у стилі World Cafe. Він надихнувся тим, що у світі фасилітації того часу був популярним формат World Cafe (Світове кафе), де люди збиралися за невеликими столиками 4-5 осіб для мозкових штурмів і вільного обміну ідеями.

В цей же період на іншому кінці США — в Юджині, штат Орегон — Лайза-Марія Ді Вінсент (Lisa-Marie DiVincent) в рамках організації Oregon Network for Compassionate Communication (ORNCC), яка займається розвитком ідей Маршалла Розенберга теж почала вести власний щотижневий гурток під назвою «Емпатійне кафе» orncc.net/practicegroup/empathy-cafe. На сайті написано, що це почала робити з 2009 року, схоже, що координувалася з Едвіном.

Згодом Ратш починає конструювати свій власний формат, мінімальну соціальну технологію емпатичного слухання, збираючи його по шматочках:

• Людям мало дивитися, як експерти говорять про емпатію, їм потрібен простий ритуал, де вони зможуть це прожити самі.
• Від Карла Роджерса він бере Активне рефлексивне слухання (коли слухач просто повертає слова мовця, працюючи як дзеркало).
• Від Домініка Бартера він бере структуру кола та сувору черговість.

Так народжується Емпатійне коло (Empathy Circle). Правила чіткі: ти говориш 3 хвилини → слухач дослівно повертає твої слова без оцінок і порад → ти підтверджуєш («Так, ти почув мене») → ви міняєтеся ролями. Едвін називає це «Gateway Practice» (стартова практика). Вона настільки проста, що їй можна навчити дитину, політика чи розлюченого протестувальника рівно за 5 хвилин.

Етап 4. Намет на протестах (2011–2017)

Восени 2011 року в США спалахує масштабний протестний рух Occupy Wall Street. Едвіну 49 років. Він розуміє, що лабораторні умови закінчилися — час тестувати алгоритм у полі.

Він купує намет/тент, пише на ньому «Empathy Tent» (Намет емпатії) та «100% емпатія» (бо не ділимо людей на 1% та 99%) і несе прямо в епіцентр протестів у Берклі та Окленді. Навколо вирує хаос: люди збираються у натовпи і просто кричать одне на одного в мегафони, це назвали Генеральні асамблеї. Рівень агресії зашкалює.

Що робить Едвін? Він починає буквально затягувати розлючених людей з вулиці у свій намет. Він саджає їх у коло, дає «паличку мовця»: хтось говорить, всі інші слухають. Але деякі люди захоплювали слово й довго виступали — увага губилася, це була проблема. Вирішенням стало обмеження розміру кіл до 3-5 осіб, де всі легко можуть взаємодіяти. Це спрацювало: люди заходили в намет у люті, готові битися з поліцією, а виходили в сльозах полегшення, бо їх вперше в житті по-справжньому вислухали.

У 2017 році, коли на вулицях Берклі відбувалися одні з найжорстокіших політичних зіткнень, де на кийках билися ультраправі фанати Трампа та радикали з «Антифа», Едвін притягнув свій намет прямо в епіцентр побоїща.

Він і його волонтери одягли прості футболки з написом «Емпатія» і пішли в розлючений натовп. Едвін підходив до людей з бейсбольними бітами, тиснув їм руки, пропонував обійнятися і зазивав у намет на «10 хвилин глибокого слухання». Надалі намет стає платформою для прямої дії, яку підтримує сайт empathytent.com. Ті ж ORNCC в Юджині теж встановлювали свій намет емпатії, хоча не на протестах, а на поп-ап риночку.

Етап 5. В онлайні та допомога від пандемії (2013–2021)

Едвін помітив феномен, який став візитною карткою Емпатійних кіл: коли людина чує, як її опонент без критики віддзеркалює її власні, нехай навіть агресивні слова, агресія здувається. Люди, які заходили чужими й налаштованими на боротьбу, переживали незвичний досвід. Вони ділилися з абсолютно незнайомими людьми глибшими переживаннями, ніж із власними родинами. Практика «Кіл» виявилася настільки ефективною, що перетворилася на самостійний продукт.

Неформальні зустрічі «Емпатійні кафе» трансформувалися у структуровані щотижневі (чи два рази на тиждень) «Empathy Circles Meetings», зазвичай зі спеціально запрощеними людьми. На сайті розділ став називатися Empathy Circles Meetings та з'явилася документація про те, які теми підіймати.

Едвін розуміє: з наметом він фізично не зможе навчити емпатії всіх людей. Задовго до того, як це стало мейнстримом, він бачить нову можливість перенести зустрічі в інтернет через Skype (youtube запис The Cloud 'Empathy' Cafe від 2011-08-12), Google Hangouts (з 2018 року у Zoom). Починає як експеримент Empathy Quest проводити регулярні онлайн-кола, навмисно запрошуючи людей з полярними думками: демократів і республіканців, екоактивістів і скептиків зміни клімату. Перше записане на відео Емпатійне Коло — це 25.08.2012.

Слайди: How To Take Part in a Basic Empathy Circle (англ.)

На одній із ранніх зустрічей Ратш так описав цей процес: «Трансформація образливого повідомлення у зв'язок — це і є сила емпатії. Коли тебе просто віддзеркалюють, конфлікт починає розплутуватися». Згідно зі звітами перших років, учасники розповідали, як їхні тіла буквально розслаблялися, зникала напруга, а багато хто плакав просто від факту, що його вислухав і не засудив ідеологічний противник.

Але 2010-ті роки були часом мінімальної помітності. Людям здавалося дивним збиратися в інтернеті просто для того, щоб «слухати одне одного». Едвіну доводилося тягнути проєкт на голому ентузіазмі, працюючи зі свого будинку в районі затоки Сан-Франциско. Він писав сотні листів політикам і професорам, отримував відмови.

😷 Несподівано прорив стався у 2020 році. Світ закрився на карантин через COVID-19. Ізоляція, страх, а також жорстокий політичний розкол у США створили ідеальний шторм. Те, що Едвін будував роки у тиші, раптово стало життєво необхідним. Онлайн кола.

Так Empathy Circle перестає бути локальним експериментом Едвіна і перетворюється на систему, яку передають від людини до людини по всьому світу.

Разом із колегами (Лу Свайром, Біллом Філлером) він у 2020 році створює курс ECFT (Empathy Circle Facilitator Training) — онлайн-систему підготовки ведучих. Він почав випускати когорти фасилітаторів, які йшли проводити кола емпатії всюди.

Навчання будують не як лекцію, а як серію живих когорт: учасники самі проходять через кола, тренуються фасилітувати, працюють у парах з «empathy buddy», отримують зворотний зв’язок і щотижневу супервізійну підтримку. Ідея проста: недостатньо зрозуміти та завчити — треба багато разів прожити досвід, коли ти одночасно вчишся слухати інших і втримувати простір без оцінок. На сайті empathycircle.com можна подивитися звіти одних з перших фасилітаторів (весна 2020).

Також започаткував «Empathy Team» — це постійна мала група однодумців (зазвичай 4–6 осіб), які беруть на себе зобов'язання регулярно зустрічатися протягом тривалого часу (наприклад, щотижня) та практикувати емпатію.

Ратш завжди ретельно документував і записував все, що робив — інтерв'ю, лекції, тренінги, виступи на вулицях. Тому на його YouTube-каналі можна знайти тисячі годин відео: від ранніх інтерв'ю з експертами про емпатію до записів живих Empathy Circle на протестах і в онлайні. Це зроблено свідомо — він хоче, щоб метод був відкритим і відтворюваним.

Етап 6. Політика і Дім Емпатії (2022–2026)

Едвін — переконаний лівий прогресист (демократ), який живе в ліберальній Каліфорнії. Але його рідний брат, Чарльз Ратш, — консерватор, бізнесмен та інвестор у нерухомість. Їхні батьки — іммігранти, які втекли зі Східної Німеччини (НДР). У звичайних американських сім'ях такі політичні розбіжності часто призводять до розриву стосунків, але брати Ратш зробили свою сім'ю полігоном для практики емпатії.

Чарльз (компанія Christus Victor LLC) наприкінці 2022 року купив на аукціоні за 7,6 мільйона доларів величезний колишній католицький монастир St. Mary’s Seminary (площею 35 акрів) у Санта-Барбарі. У 2023 році вони разом з Едвіном почали створення The Empathy Center. У 61 рік Едвін отримав постійну фізичну базу для свого руху. Тепер це штаб-квартира, де проходять живі тренінги, медіації та саміти.

Ратш давно говорив, що емпатія погано приживається як разова онлайн-вправа: справжня зміна починається тоді, коли люди не лише слухають одне одного годину в Zoom, а й кілька днів живуть поруч, разом їдять, сперечаються, мовчать, знову повертаються до діалогу. Саме тому "The Empathy Center" замислювався не як офіс організації, а як лабораторія співжиття — місце, де емпатію можна тренувати не епізодично, а в повсякденній взаємодії.

Уже в перший рік на території центру пройшли фасилітаційні тренінги, відкриті Empathy Cafes, міжрелігійні зустрічі, творчі майстерні та виїзні ретрити. Едвін намагається зібрати під одним дахом дуже різних людей — психологів, активістів, медіаторів, духовних практиків, митців і просто тих, хто втомився від суспільної ворожнечі. Його ідея проста: якщо конфлікт став нормою, то десь має з’явитися місце, де нормою стане емпатичне слухання.

Також з 2023 року працює "Empathy Summit" — це онлайн-платформа та серія регулярних зустрічей, присвячених розвитку культури емпатії, активного слухання й діалогу. Проєкт виріс навколо ідеї "Empathy Movement" — спроби зробити взаємне розуміння не випадковою особистою навичкою, а основою суспільної взаємодії. Організатори вважають, що поляризацію, соціальну втому й конфлікти неможливо подолати лише дискусіями чи суперечками — потрібні практики, де люди реально вчаться чути одне одного.

Центральне місце в самітах займають "Empathy Circles" — структуровані діалоги, у яких учасник спершу має точно відобразити сенс почутого, перш ніж відповідати самому. Навколо цього формату поступово формується широка спільнота психологів, фасилітаторів, освітян, активістів, медіаторів і духовних практиків. Сам "Empathy Summit" поєднує риси конференції, суспільного руху та експериментальної лабораторії нової культури спілкування, де емпатія розглядається не як абстрактна чеснота, а як практичний інструмент для зменшення ворожнечі між людьми.

Спадщина: шлях до 8 мільярдів почутих

Попри гучні амбіції та розмови про «глобальний рух емпатії», Empathy Movement у 2026 році залишається доволі невеликою міжнародною спільнотою активістів, фасилітаторів і прихильників емпатичного діалогу. Це не суспільний рух, а радше мережа ентузіастів, які поступово розвивають свої практики через онлайн-саміти, Empathy Circles, навчання фасилітаторів і локальні зустрічі в різних країнах.

У 2025–2026 роках фокус Едвіна розширюється й на нові технології. Він досліджує Штучний інтелект (ШІ) як на інструмент для глобального масштабування. Ратш розпочав співпрацю з Грегорі Депоу (Gregory Depow) з Лабораторії емпатії та емоцій Каліфорнійського університету в Сан-Дієго (UC San Diego). Вони досліджують концепцію «цілісної емпатії» (Wholistic Empathy) та те, як великі мовні моделі (LLM) можуть симулювати Емпатійні кола. ШІ розглядається як безпечний тренажер: люди можуть вчитися віддзеркалювати емоції у розмові з ботами, перш ніж переходити до болючих суперечок з живими опонентами.

Головна мета Едвіна Ратша звучить як абсолютна утопія: навчити фасилітації Емпатійного кола всі 8 мільярдів людей на планеті.

Едвін Ратш намагається зробити з навички емпатійного слухання те саме, що свого часу зробили з правилами миття рук чи чищенням зубів — перетворити це зі складної медичної процедури на базову, безкоштовну і повсюдну гігієнічну звичку.

Щоб досягти цього, він зробив найважливіший крок — перевів усі свої навчальні матеріали в суспільне надбання (Public Domain). Він відмовився від патентів, авторських прав і роялті. Будь-яка людина, школа чи держава може взяти його метод безкоштовно.

Читати: Empathy Circle Handbook (англ.)
Читати: Empathy Buddy Project (англ.)

І навіть якщо він не встигне особисто навчити всі 8 мільярдів, він точно залишить після себе світ, який отримав інструкцію про те, як слухати одне одного трохи краще.